Картини на коробках

Деніел Коулсон та його паблік-арт на ринку королеви Вікторії у діловому районі Мельбурна (Австралія)

Деніел Коулсон почав малювати на коробках після того, як вийшов із психіатричного відділення лікарні Альфреда в Мельбурні (Alfred Hospital Melbourne). Він не мав грошей на полотно. У підсобці соціального житла в Альберт-парку, де він проходив реабілітацію разом з 15 іншими випускниками відділення, теж не було чим особливо поживитися любителю мистецтва. Але він вирішив, що стане художником.

Старі коробки виявилися найкращими, що було під рукою. За роки він, як і раніше, пише на коробках, дюжина портретів вугіллям безмовно стоять на ринку королеви Вікторії в Мельбурні, поки поряд метушаться покупці.

«Коли сідав малювати на коробці вперше, подумав, що це жахливий матеріал через всі ці хвилі та шорсткості, -- каже Коулсон. -- Але коли зробив перший портрет, вади здалися мені чудовими».

Деніел живе з аутизмом і щосили намагається контролювати емоції. Можливо, тому невдовзі після виписки він почав малювати сусідів та інших людей із такими самими проблемами. Перед тим, як писати портрет, він докладно розпитує людину та записує розповідь.

«Кожен має свою історію, свої проблеми, які він якось вирішує, -- каже Коулсон. -- Я зображую їхні образи на старих коробках, а потім виношу надвір, де вони мали б вицвісти і зруйнуватися. Але те, як вони продовжують триматися, нагадує про силу та стійкість їхніх героїв».

Виставивши роботи на ринку королеви Вікторії цього року, Коулсон був вражений неоднозначною реакцією людей.

«Хтось штурхав коробки... напевно, деяким подобається штовхати обличчя, -- каже Коулсон. -- Це не так боляче, коли це роблять діти, але коли дорослі… Думаю, люди не зовсім усвідомлюють, чому так чинять. Деяких цікавить лише, чи є щось усередині коробки, вони відкривають її і дивляться, чи є там бетонна тумба. Інші думають, що картини помилково залишили на вулиці, коли почався дощ».

Деніел радий, що його роботи змушують людей замислюватися про мистецтво, писати відгуки у соцмережах. «Хтось каже, це гарна ілюстрація того, через що деяким із нас доводиться пройти, коли доходить до втрати житла та психічних захворювань, -- каже він. -- Хтось знаходить у портретах художню цінність, але найбільше мені подобається, коли глядач оцінює концепцію. Я малюю те, що бачу, інші інтерпретують кожен по-своєму».

За художній шаблон Коулсон бере картину Клода Моне «Враження. Сонце, що сходить». 

«Я не експерт у галузі психічного здоров’я і не намагаюся втілити у портретах надто багато, -- каже він. -- Просто сподіваюся, що вони спонукають людей трохи замислитись про інше життя. Виникне дискусія, яка має розвинути співчуття та розповісти нові історії, які змушують співпереживати. Я не маю кінцевої мети, просто роблю те, що робить художник, намагаюся намалювати світанок. До певної міри, це і мій світанок».